«Сонцеіній»
Музично-меморіальний музей С. Крушельницької
вул. С. Крушельницької, 23LvivLvivUkraine
(032) 261-04-76Музично-меморіальний музей С. Крушельницької

«Сонцеіній»

«Сонцеіній»

2-20 сiчня 2010, з 10.00 до 17.00, крім вівторка, Музично-меморіальний музей С. Крушельницької (вул. С. Крушельницької, 23)

Сайт:
www.salomeamuseum.lviv.ua
Пошта:
muzejsk@ukr.net
Телефон для довідок:
+38(032) 261-04-76 

Виставка витинанки Дарії Альошкіної. Відкриття в суботу, 2 січня 2010 р. о 15.00

 

Витинанка – знак і оберіг повсякденності.

Перші паперові прикраси, які можна вважати своєрідними аналогами традиційних українських витинанок, виникли у Китаї, у зв'язку з винайденням та розповсюдженням там паперу. Письмові джерела VII-XII ст. розповідають, що напередодні свята весни китайки наклеювали на вікна своїх будинків графічно чіткі паперові візерунки "чуанхуан", які виготовляли взимку. Це були, переважно, одноколірні зображення божеств, духів, героїв народних легенд, драконів, феніксів, квітів, винограду, метеликів, риб тощо. Витинали їх ножицями та маленькими ножами з вражаючою філігранністю. Завдяки простоті виготовлення та високим художнім якостям ці витинанки стали відомі й сусіднім народам.

В Україні, Словаччині, Польщі, Росії та Білорусії мистецтво витинання набуло розквіту наприкінці XVIII сторіччя. Важко було знайти у той час сільське житло без чудових мережаних паперових прикрас. Маленькі витинанки – "квіточки", "зірнички", "віночки" - діаметром 4-5 сантиметрів наклеювали на рами образів та вікна, більші витинанки – "вазони" "дерева життя" – розміщували вздовж стелі, на стінах, печі.

А ще брали довгі смужки паперу й вирізали візерунки, подібні на мережану тасьму, й ними оздоблювали полички у шафах, кухонні меблі та підвіконня. Тому в оселі було завжди охайно та святково. Але, звісно, через деякий час паперові прикраси забруднювались, припадали пилюкою, тому й виготовляли нові витинанки навесні перед святами, коли селяни, за звичаєм, білили хату.

У витинанках виявлялись естетичні уподобання, спостережливість, почуття смаку та гармонії обдарованих самодіяльних майстрів. Окремі прийоми витинання шліфувались з часом і передавались від бабусі до онуки, тому цей вид народного ужиткового мистецтва зберіг і доніс до нас високу орнаментальну культуру наших предків. У наш час, коли професійні митці та художники-аматори дедалі частіше звертаються до народних джерел, спостерігається нова хвиля зацікавлення витинанкою, про що свідчать і виставки останніх років.

Особисто для мене витинанка не виконується спеціально як задуманий художній твір, а скоріш як вираження внутрішнього настрою та емоційного переживання. Не прагну відтворити певний візерунок, а витинаю уявлену в думці ідею, сповнену власними віршами.

 Дарія Альошкіна

Витинанка – знак і оберіг повсякденності.
Перші паперові прикраси, які можна вважати своєрідними аналогами традиційних українських витинанок, виникли у Китаї, у зв'язку з винайденням та розповсюдженням там паперу. Письмові джерела VII-XII ст. розповідають, що напередодні свята весни китайки наклеювали на вікна своїх будинків графічно чіткі паперові візерунки "чуанхуан", які виготовляли взимку. Це були, переважно, одноколірні зображення божеств, духів, героїв народних легенд, драконів, феніксів, квітів, винограду, метеликів, риб тощо. Витинали їх ножицями та маленькими ножами з вражаючою філігранністю. Завдяки простоті виготовлення та високим художнім якостям ці витинанки стали відомі й сусіднім народам.
В Україні, Словаччині, Польщі, Росії та Білорусії мистецтво витинання набуло розквіту наприкінці XVIII сторіччя. Важко було знайти у той час сільське житло без чудових мережаних паперових прикрас. Маленькі витинанки – "квіточки", "зірнички", "віночки" - діаметром 4-5 сантиметрів наклеювали на рами образів та вікна, більші витинанки – "вазони" "дерева життя" – розміщували вздовж стелі, на стінах, печі.
А ще брали довгі смужки паперу й вирізали візерунки, подібні на мережану тасьму, й ними оздоблювали полички у шафах, кухонні меблі та підвіконня. Тому в оселі було завжди охайно та святково. Але, звісно, через деякий час паперові прикраси забруднювались, припадали пилюкою, тому й виготовляли нові витинанки навесні перед святами, коли селяни, за звичаєм, білили хату.
У витинанках виявлялись естетичні уподобання, спостережливість, почуття смаку та гармонії обдарованих самодіяльних майстрів. Окремі прийоми витинання шліфувались з часом і передавались від бабусі до онуки, тому цей вид народного ужиткового мистецтва зберіг і доніс до нас високу орнаментальну культуру наших предків. У наш час, коли професійні митці та художники-аматори дедалі частіше звертаються до народних джерел, спостерігається нова хвиля зацікавлення витинанкою, про що свідчать і виставки останніх років.
Особисто для мене витинанка не виконується спеціально як задуманий художній твір, а скоріш як вираження внутрішнього настрою та емоційного переживання. Не прагну відтворити певний візерунок, а витинаю уявлену в думці ідею, сповнену власними віршами.
 Дарія Альошкіна

 

Print 

Написати відгук
Введіть код:

Наш канал на YouTubeМи на Facebook!